"Хмари" kitabından sitat

Повiтря було тихе, запашне. Здається, не тiло, а сама душа ним дихала. На серцi ставало легко, на душi - спокiйно. Розум засипав перед великою красою природи, зате ж прокидалась фантазiя навiть в черствiй, твердiй душi. Спiвуча душа виливалась пiснею по-солов'їному, поетична душа марила тисячею пишних картин. Душа любляча любила гарячiше, душа безщасна заспокоювала своє замучене серце. Вся природа з небом i землею, з водою, квiтками, лiсами й горами здавалась однiєю пiснею, однiєю гармонiєю.