Kitabı oxu: «Доки сонце зійде — роса очі виїсть», səhifə 4

Ява 4

Ті ж і Т е к л я.

Т е к л я. Від кого? Дивно! Усе вже село ґвалтує. І щоб ти запевне знала, що я тобі не ворог, я тобі, як щира приятелька, ось що порадю: біжи ти зараз у хороми розпатлай волосся і, мов кішка скажена, кинься йому в вічі!… Зірви на ньому своє серце! Осором його перед всіма гостями!

О к с а н а. Та ви це умовились, чи як?… Чи серце моє вам далось на іграшку, чи жили з мене хочете тягти? Один плете якусь нісенітницю, друга сичить, як гадина.

Г о р д і й. Ну одначе до свиданія! Я при етаких довольно удивительних собесьодах не намірен присутствовать. Ну когда заспокоєтесь, так только вспомніте, што єсть один такой человек, што в огонь і в воду! (Уходить, співає).

О к с а н а. Текле, не дратуй мене! Кажи, що ти перечула і від кого?

Т е к л я. От тебе, Оксано, бог карає. Було б не чарувати панича, було б не ходити до схід сонця по непочату воду, було б не носити у пазусі зілля!…

О к с а н а. Це, стало буть, я все виробляла? Я? Ну, добре, нехай і так: я відьма, я чарівниця! Яка ж мені кара за це?

Т е к л я. А та ж, що панич Борис посватався на панночці!

О к с а н а. Ха-ха-ха! Це ти все нарочито!… Знаю я тебе! Ну-ну, що ж далі?

Т е к л я. Регочи, регочи, а він посватався, ще позавчора посватався, а сьогодні вже з’їхались гості. Завтра і до вінця їдуть. Тепер там така гульня іде, що й… Ось ходім, то й сама побачиш, коли мені не ймеш віри. Ходім, я тебе навчу дорогою, що зробить.

О к с а н а. Ходім до горниць! Він до мене не привітався! Може… Ходім! Нехай же своїми очима побачу, очам не повірю, одно тільки серце!…

Входять хлопці.

Це що таке? 

Ява 5

Ті ж і  п а р у б к и.

Хватають Оксану.

О к с а н а. Пустіть, пустіть мене!

Т е к л я. Затуліть мерщій їй рота, щоб не ґвалтувала.

1-й п а р у б о к. А в кого той очіпок, що на смітнику знайшли? Давай його сюди! Давай сюди мазницю, вимажемо їй голову, щоб не світила косою!

2-й п а р у б о к. На, ондечки!

1-й п а р у б о к. Мерщій мазницю! А, ти ще й кусаєшся!… Ач, чортова нехлюя, хвойда всесвітня! Де мій ніж? Я їй зараз косу відчикрижу! Співайте, братці, весільну.

П а р у б к и (співають).

 
Рак у дудку дме,
Черепаха - сваха,
Бузинова дудка!
 

О к с а н а (кричить). Ґвалт! Рятуйте, хто в бога вірує! Братики! Братики, голубчики, бога ви не боїтесь!

1-й п а р у б о к. Що ж це мазницю не несуть?…

Ява 6

С т е п а н  і  О х р і м з парубками.

С т е п а н. А хто тут ґвалтує?

1-й п а р у б о к. А осьдечки паню хочемо покрити, та пручається, бісова тінь.

С т е п а н. Катюги!.. За що ви знущаєтесь над дівкою?

1-й п а р у б о к. Не знущаємось, а хочемо честь їй віддати по заслузі!…

С т е п а н. Геть, іроди! Черева вам розпанахаю!… Охріме! Гей, братці, дайте помочі!

О х р і м. Геть, бузовіри, собаки! Голови розчавчу!

Деруться.

1-й п а р у б о к. Ну, ну, не дуже, ми й вас скрутимо!…

С т е п а н. Мене скрутите? Ще той на світ не народився, щоб мене скрутив.

Б’ються. Один з парубків ударив Оксану. Та пада.

О к с а н а. Ой боже ж мій, боже!

С т е п а н. Ходім, катюги, до старшини.

О х р і м. Анахтеми! В холодну вас, п’янюги чортові!

Уходять.

Т е к л я. Тепер я вдовольнила своє серце! Здається, Степан мене не бачив. А хоч би бачив, то й що? Не я опудила парубків, знайшлись послухачі! (Дивиться на Оксану). Зомліла? Ой, що ж це у неї йде кров з рота? Може, і дуба дасть? Щось рипнуло. (Уходить).

Ява 7

З а в а д а виходить з хати, позіхає.

З а в а д а. Що воно неначе щось ґвалтувало? Чи то, може, мені спросоння так показалось? А де ж це Оксана? От того вже я не люблю, щоб уночі тинятися по городах та по садках! Сиділа б собі у подвір’ї, і любесенько. Щось я помічаю, що вона оце вже четвертий чи п’ятий день і місця собі не знайде. Невже і справді покохала панича? Та й він уже сьомий день і в хату не загляда. Може?… (Гука). Оксано! Оксано!… Не чуть!… (Іде і натикається на Оксану). Що ж оце лежить?… (Придивляється).

О к с а н а. Ох, не знущайтесь же наді мною!

З а в а д а (підводить її). Господь з тобою, моя дитино! Хто ж над тобою знущається? Та що це з тобою? Ти вся закривавилась.

О к с а н а. Бачите, яка правда на світі!

З а в а д а. Що таке, доню?

О к с а н а. Посватався! А мене б’ють. Я ще жива, мою душу, моє серце взяли вороги, на поталу кинули.

З а в а д а. Що-бо ти, доню, говориш?…

О к с а н а. Очіпок мені наділи, покрили і косу вже обрізали. Голова, мов в смолі…

З а в а д а. Який очіпок? Коса твоя ціла! Бог з тобою, чи ти у сні, чи справді збожеволіла?…

О к с а н а. Я… покритка.

З а в а д а (з жахом). Покритка? Так ти осоромила мою сіду голову?

О к с а н а. Осоромила! Покритка! Ха-ха!…

З а в а д а. Зняла ти мою голову, живцем поклала мене в домовину. Спасибі, донечко! Спасибі, моя утіхо і порадо!… Оддячила за хліб, за сіль і за навуку… Геть від мене, гадино!…

О к с а н а. За що ж ви мене взичаєте?…

З а в а д а. А що ж, хвалити тебе, чи як? Клади ж мене мерщій у домовину, копай яму…

О к с а н а. Чуєте, він посватався! Згубив мене, я вже в домовині… Ух! Яка холодна земля! Гадюка! Гадюка!… Яка страшенна! Одірвіть її, одірвіть!… (Падає зомліла).

З а в а д а. Боже мій! Що ж це з нею!… (Несе її в хату). Горенько, горенько… відкіля ти несподівано з’явилося на мою голову? (Пішов у хату).

Ява 8

Г о р д і й. Єсть пєсня, у которой говорится: візьми в руки пістолету, прострели ти грудь мою. І как вжасно много горесті у етой самой пєсні, і как будто вона з мого стражданія описана! Кажется, тепер моя любов до Оксанії Антоновни видающийся случай, ну одначе ж вона, как будто, і в резон не взяла мово чувствія. І невжелі я должен буть погибшой человєк? Ах, как вжасно моє серце горить! Ну і сколько я етово самого товару видал у городі, ну, кажется, так што ні одна іщо не завдавала мінє стольких мученій! Пущай там баришні і воспитанні, і свою хвизиномію імєют в красотє, і в настоящем хвасоні їх воспитаніє, і пущай вони і на речах бойкі. Ну, кажется, што нєт у них етого вдивительного взгляда, штоб серце од них кипіло. Тятенька говорять, што за Оксаною Антоновной і приданоє должно буть какуратноє, і денєжной копитал. Ну как же не страждать? Правда, што вона мало воспитана, так ето ми поправим. Ну, што кольца золотого не приняла, значить, амінь і шабаш. Там чи була у них какая комерція з паничем, чи не була, я на ето мало внімаю обращенія, бо ми у городі до етого самого безобразія приравнодушились. Главноє дєло, штоб був денєжной копитал. Человєк без копитала, што швець без колодки, человєк с копиталом всєгда імєєт настоящую хвизономію у хорошій кумпанії. А женився б собє і сійчас би встругнув мастерськую, взял би в подмастєра двох мальчиков, квартеру на большой улицє, і живи в своєм титуле, как порядошний гаспадін. Больвар тут, гостиниці, кумпанію з воспитанними прикажчиками і палікмахтерами. І палучай себе воспитаніє. Ну і за пустяком дєло: копитал денєжной надо імєть. Ах, как я страждаю! Ах, как я страждаю!

Ява 9

Входить С т е п а н.

С т е п а н. Хто це стовбичить?

Г о р д і й. Свой человєк! А ти обходной, чи як?

С т е п а н. Чого ти тут тиняєшся?

Г о р д і й. А єжелі у меня єсть такой каприз, што я не намєрен всякому об’яснить?

С т е п а н. Ти бачив, яка була тут колотнеча?

Г о р д і й. Нічого не бачив.

С т е п а н. От які іроди повилуплювались.

Г о р д і й. Ето ти про панича? Да, приятний шкандаль! Н-у одначе єго зовсім не так надо було.

С т е п а н. Я знаю, що треба було всім в’язи поскручувати.

Г о р д і й. Какіє в’язи?

С т е п а н. А по-твоєму ж, як?

Г о р д і й. Кажется, што ми розійшлись у понятіях. Я говорю тебе, што как мінє тепер однаково - хоть сейчас в Дунай - бистру рєчку головой.

С т е п а н. Та що ти верзеш?

Г о р д і й. Говорять, коториє люди єсть с понятієм, так говорять, што, говорять, легче человєку на душе, как другим об своїх нещастіях об’явить, значить, как тепер виходить такой предмет, што, значит, Оксана Антоновна в любві размєн получила, так как ти думаєш? І я через ето самое возлюбил єйо і страждаю безотвєтно чажело.

С т е п а н. Нічого не второпаю, що ти мелеш.

Г о р д і й. Виноват я, што ти такой безпонятливой? Ну я по-простому скажу тібє, што я хочу сватати Оксану.

С т е п а н. Що-о! Ти хочеш її сватать?!

Г о р д і й. А чего ж і нєт? Разві я такой непристойний? Єжелі панич тепер отказался…

С т е п а н. Ти хочеш її сватать? Та ти чи зроду дурний, чи ще свіжо скрутився?

Г о р д і й. Как вона, значить, була полюбовниця паничева…

С т е п а н. Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже!

Г о р д і й. За што ж ти кричиш? Што ти командуєш?

С т е п а н. Як ти посмів сказати на дівку таке гидке слово? Чи ти постеріг її у чім лихім, чи власними очима бачив? Та чи знаєш ти, що то таке для дівки честь? А… де тобі знати! Коли ти у городі звик хвоськати своїм нечестивим язиком, то тут не до речі твої городянські норови!

Г о р д і й. Ну так я нічого не пойму.

С т е п а н. Мабуть, у тебе стілько честі, як у цигана правди.

Г о р д і й. Нічево не пойму. Ну єжелі ж тепер усе говорять.

С т е п а н. Говорять, говорять, чортова ти говорячка! А тут у тебе у цій тикві (показує на його голову) клоччя чи пір’я?

Г о р д і й. Нєт, кажется, я при свойом понятії.

С т е п а н. Брехня, не вір собі; тебе, мабуть, ще змалку обікрадено; коли б у тебе свій розум був, так ти б перш розміркував, що яка то може бути страшенна образа, коли людину чисту, як скло, взичають лихим словом.

Г о р д і й. Так, значит, ето один только скверний разговор?

С т е п а н. Я ж кажу, що тебе дурним охрестили! Тьху! (Іде).

Г о р д і й. За што ж ти знову ругаєшся? От так хороший фельєтон! (Вслід). І я тебе тьху, важная особа!

С т е п а н (вернувсь). Ти-бо слухай, Гордію, що я тобі іще скажу.

Г о р д і й. Та то я плюнув у шутки.

С т е п а н. Ти, мабуть, і справді кручений; я тобі кажу; послухай мого совіту - не бий ти даремно чобіт, бо тільки підметки почовгаєш. Ти язика защепни на петельку, бо оддубасю так, що аж пір’я з тебе сипатиметься.

Ява 10

Ті ж і З а в а д а.

З а в а д а. Не знаю, по яку бабу і кинутись! До писаря хіба піти, якщо він ще дома! І що таке з нею подіялось, ніяк не розберу.

С т е п а н (до Завади). Добривечір!

З а в а д а. Це ти, Степане?

С т е п а н. Куди це ви, дядьку, налагодились іти?…

З а в а д а. Ох, хоч і не питай, у мене у господі таке лихо скоїлось!… А з чого воно?…

С т е п а н. Я все знаю. Ходім, я вам дорогою розкажу.

Пішли.

Г о р д і й. Одначе за што он двєчі об’явил мене дураком? Ні, сколько живу, но, кажется, ніхто не обзивав дураком в глаза! Сказано, как мужик, так і нікоторого воспитанія. (Услід). А я тебе скажу, што сам ти дурак двохетажний, вот што!

Ява 11

Т е к л я  і  Г о р д і й.

Т е к л я. Що ж то тепер з нею твориться? Цікаво мені до неї довідатися. (Загляда у вікно). Що це вона, навколюшках молиться, а сльози, як горох, котяться. Невже ж вона і справді так дуже любить панича? Дивно! (Дивиться у вікно). О, встає і йде з хати.

Г о р д і й (підходить). Здрастуйте, баришня!

Т е к л я. Ох, як же ви мене злякали.

Г о р д і й. Чого ж пужатся? Я не звєрь дикон какой. Куда ви ідете?

Входить О к с а н а і проходить в сад.

Т е к л я. Так би оце я вам і сказала! А як і признаюсь, чи ви ж і повірите?

Г о р д і й. Вєрно, какого кавалера ськали?

Т е к л я. Якого? Ви, може, натякаєте на котрого з наших парубків? Не діждуться вони цього! Вже, правду сказать, є за ким!

Г о р д і й. А будто вам ні один з ваших кавалеров не нравится?

Т е к л я. Та хай вони усі хоч зараз повиздихають.

Г о р д і й. Одначе я слихал, што ви з Охрємом любов крутили?

Т е к л я. Бач, бач, я ж кажу, що я усім кісткою у горлянці засіла. Господи, господи! Здається, нікого і не зачіпаєш, нікому не заважаєш…

Г о р д і й. Полно пичалі, я на ето об’явленіє не внімаю обращенія. Та кого ж ви ськали?…

Т е к л я. Ще й питають.

Г о р д і й. Так неужелі меня?

Т е к л я. Догадайтесь. Скоро ви приїхали в село, а я як побачила вас… Ні, не хочу казати, бо мені стидно. А для чого би я вас перед усіма вихваляю, коли б… От, кажу, парубок, настоящий кавалер, не нашим свинопасам рівня.

Г о р д і й. Так неужто я вам ндравлюсь?

Т е к л я. У нього, кажу, і погляд соколиний, хода молодецька, коли чую, ви послали старостів до Катрі. А я як це почула, то мало не зомліла. Вже мати що не робила: і свяченою водою мене прискала, і переполох виливала, бо Катря ж…

Г о р д і й. Ах, не досаждайте мене Катрею, ето була глупая моя ошибка.

Т е к л я. Знайшли кого сватати! Та у неї раз у раз з рота слина котиться, а на плечах отакі чиряки. Вона з чиряків ніколи і не вигоюється.

Г о р д і й. Будто? Вот так категорія.

Т е к л я. От, їй-богу, хоч заприсягтись.

Г о р д і й. Благодару вам, што ви мінє глаза открили. Позвольте предложить вам для вдовольствія конфетов.

Т е к л я. Ні, спасибі.

Г о р д і й. Возьміть, ето нам не убиток.

Т е к л я. Ви ж розумний кавалер, то й подумали б, що буде, як люди спізнають, що я беру від вас гостинці…

Г о р д і й. Еті речі ваші вумні; ну одначе оні нічого не могут.

Т е к л я. Не могуть? Як би не так, а то як тілько постережуть, що я вас люблю. Ох, що ж це я сказала?…

Г о р д і й. Повторіте! Здєлайте єщо раз об’явленіє!

Т е к л я. Ох, сором же який!

Г о р д і й. Нікоторого сорома. Позвольте вас спросить, какоє у вас приданоє.

Т е к л я. Яке? Нас дві у батька і у матері. Я та менша сестра. А ви ж знаєте, що ми люди заможні. Оп’ять же як я служила півтора року у купця Лейзора за няньку, так ті гроші, що я заробила у Лейзора, я віддала усі до рук батькові.

Г о р д і й. Даєть вам папаша п’ятсот рублів або на худой конець чотириста рублів? Мінє главна статья, штоб свою мастерську, єжелі дасть хоч триста п’ятдесят, і в то ж сікунд я в вас влюбльон.

Т е к л я. У мене, окрім того, своїх ще буде сто п’ятдесят рублів.

Г о р д і й. Не может бить! Єй-богу, я у вас влюбльон. Позвольте вам подарить кольцо золотоє.

Т е к л я. Не хочу, не хочу нізащо у світі!

Г о р д і й. Как же ви можете дєлать такой равнодушний отказ влюбльонному человєку? Говорю вам, што я все страждаю об вас і што серце моє кипить і пузирить, как настояща шевська смола в огнє.

Т е к л я. Ох, як же ви палко та хороше балакаєте.

Г о р д і й. Вам ндравлються мої речі? Я і вас воспитаю, Текля… как вас по батюшке, звиніть на том, не спомню.

Т е к л я. Свиридівна.

Г о р д і й. Свирид, значить, виходе по-благородному Спиридоновна. Возьміть кольцо золотоє, бо как не візьмете, то бросю єго в Дунай - бистру рєчку, пущай погибаєт три с полтиной.

Т е к л я. Я ж стидюсь. Надіньте його самі на мій палець.

Г о р д і й надіва.

Г о р д і й. Тепер позвольте вас неравнодушно розцілувать, как собственноручную невєсту.

Т е к л я. Ох, який стид! Не хочу, не хочу!…

Цілує.

Що-бо ви робите?

Г о р д і й. Не скісняйтесь, потому што ета статья от вжасного неравнодушного чувствія.

Т е к л я (цілує). Ох, що ж це я зробила? Я й цілуваться не умію!…

Г о р д і й. Одначе ваш поцілуй сладкий, как конфет.

Т е к л я. Це я уперше на своєму віку цілую парубка!… А цитьте, щось гомонить. Ходімо звідціля.

Г о р д і й. Ну, я вам тепер об’ясню, што я вас спервоначала, должно бить, не разглядєл, какая ви єсть красотка. Но тепер видно, што ви настоящая фотографія, масляними красками писана, - чесно слово. Только би хоч триста рублєй - і сейчас превзойдьот между нами церковний процес.

Уходять.