«Поза межами болю» kitabından sitatlar

— Хотів би я розбити скам'яніле небо і скинути всіх богів у цю безодню. Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самі відчули й пізнали бездонну глибінь людського страждання!

Тоді боги стали б людьми, а люди братами.

Тяжко конати серед грому гранат, серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей.

Кожна людина вмирає тисячу разів в одній секунді.

Через сльози і терпіння

Шлях веде до просвітління:

Хто боровся, скутий тьмою,

Тому сонце - мрія мрій.

Де тебе шукати, небесна сило?

Чи в опарах людської крові?

Чи в димі світового пожару?

Чому так байдуже глядиш?Чому проклято мовчиш?

Хіба ж усе життя не ілюзія?

Його скрипка — це було все, що воєнна доля йому лишила.

Куля забрала йому очі.

Його мати з болю вмерла, а його суджена скочила в ріку, й ніхто її більше не бачив.

Він дізнався про їх долю й від того часу онімів.

Замкнув увесь біль у темряві своїх очей і своєї душі і скам'янів.

- Не тікайте від сонця! Не ховайтеся в тіні!

Вони чули, що з темних ям його очей пливе щось таємне, могутнє.

Щось ясніше світла, дужче сліпої сили божевільних стихій, святіше всіх богів.

Якась невмируща сила людської душі.

— Чи сліпий також хоче жити?

— Запитай радше, чи сліпий живе?..— відповів потихо Добровський.— Його дух не живе вже тут. Він ширяє вже далеко від нас... поза межами болю.