Kitabı oxu: «Поза межами болю»
Поза межами болю
(уривок з повісті)
… Нараз усі мрії сполохав, наче пташки, дивний і тривожний голос сліпого:
– Не тікайте від сонця! Не ховайтеся в тіні!
Злякався власного голосу і прокинувся спросоння. Сліпими очима глянув із зачудуванням на товаришів та тривожно запитав:
– Де ми?
Вони здригнулися.
Здавалося, що душі безлічі людей, котрі лежать на безмірному цвинтарищі буття і в могилі ще страждають, вийшли з могили опівночі й питають:
– Де ми?
................................................................
Я глянув на його обличчя.
Воно так виглядало, начеб не було вже з цього світу.
Хоча цій людині було доперва двадцять чотири роки, то її сліпі очі, її зеленаво-землисте, глибокими ямами й морщинами пооране лице, посивіле буйне волосся зробили її старцем. Колись у його великих і гарних, мрійних очах ясніли іскри молодості й запалу до високих поривів і змагань.
..................................................................
Ні, неможливо, щоби ця людина мала на віки вічні бачити тільки тьму перед собою.
Чому миш, кертиця, гадина любується світлом сонця, а людина ні?
.................................................................
Здається, що віки вже протекли, як це було.
