Kitabı oxu: «Магомет і Хадиза», səhifə 5

ХХХІІІ

 
Коли ж курить-летить до них щось по пустині,
Мов стровус той цибатий, довгоногий.
«Се з Мекки шлють до нас якісь нові новини.
Коли б не надали печалі да тривоги!»
Прибіг їздець, як жар. Коняка важко дише;
Ввесь піною, мов корабель, окрився;
Боками, мов той міх у коваля, колише:
В пісок ногами по борідки врився
Знеможений їздець на гриву похилився.
 

ХХХІV

 
Се від Хадизи лист, довженний, крючковатий…
По чорному червоним пописала.
Не кожен би й факір зумів його читати.
В тому листі так до аги казала:
«Благополучен будь в пищі і в напої,
Отамане аго, вовік щасливий,
І догоди мені в моїй вельможній волі,
Хадизі, госпожі твоїй правдивій.
Бувайте й юнаки із ним щасливі й живі!»
 

ХХХV

 
До серця руку всі, як личить, прикладали,
Хилили голову к землі смиренно;
Як бодяки верблюд, слова з письма ковтали,
Від повісті ж в очу робилось темно.
«На морі синьому вві сні я опинилась.
Ревли, мов бугаї, страшенні хвилі,
Одним-одна звізда на небесах світилась.
Вітри вовками скиглили та вили,
І з Магометом ми, мов два листки, тремтіли.
 

ХХХVІ

 
Нехай мене простять: бо він не знає страху.
Так снилось. Аж дивлюсь: його не стало…
Його, нещасного, блідого бідолаху,
Морське чудовище вхопило й розтерзало.
Я гірко плакала і слізьми доповняла
Ревуче море, глибиню бездонну,
У груди билась, на собі одежу рвала…
Розбуджено мене плачучу-сонну,
І я тогді свою судьбу благословляла.
 

ХХХVІІ

 
І знов заснула я; знов сон мені приснився:
Сиділи ми удвох із ним над морем;
У море-зеркало небесний склеп дивився,
І дух, утомлений недавнім горем,
Відпочивав. Аж ось вона заколихалась,
І з-під води чудовище страшенне
На берег лапами дереться. Я перелякалась,
А він: «Не бійсь нічого коло мене:
Дивись, як лащиться се чудише мерзенне».
 

ХХХVІІІ

 
І справді приповзло воно; мов пес ласкавий,
Хвостом виляло і заговорило:
«Ти — світ землі новий, новий архангел слави,
Ти — віковічне правоти світило…»
Тут море заревло, земля заколихалась,
І все під небесами стрепенулось;
Морська вода з огнем в хаос перемішалась…
Я серцем, як дитя мале, вжахнулась
І з криком і плачем, трепещучи, проснулась.
 

ХХХІХ

 
Тепер, подумавши над сими снами
І всі видіння вваживши глибоко,
Я бачу, що не спить, а світиться над нами
Аллахове всевидящеє око.
Аллах, його се бог, єдиний, безконечний…
Не раз я чула, як він озивався
Серед людей сліпих, на істину безпечних.
Як духа в них свого влить силкувався,
І той аллах мені у сяєві являвся.
 

ХL

 
Нехай же Магомет над вами старшинує.
Я мушу і сама йому коритись:
Він на своїй главі десницю божу чує,
Владикою дав бог йому родитись.
Корітеся йому, і що він вам накаже,
Моя під тим рука і підпись власна.
Да не смущається сим словом серце ваше:
В моїм добрі я самовласна.
Нехай же служить вам в дорозі доля щасна!»
 

ХLІ

 
На світі не одна Марія Магдалина
Пророчими очима прозирала,
Що в нужденнім лиці сіяла божа сила
І навіки-віків мир озярала.
Хадиза сталася звіздою на Востоці,
Новоявленною зорею правди:
Не помилилася вона в своїм пророці,
Благовістителі любви й одради,
Гонителі в людях олжі, лукавства, зради.
 

ХLІІ

 
Та де ж те серденько жіноче, повне жару,
Щоб наскрізь не пробив його міч лютий,
Щоб не досталося тривогам на поталу,
Котрих йому й на небі не забути?
Хадизо! ти вві сні завагоніла горем;
Під серцем будеш ваготу носити;
Гарячих виллєш ти не річку, ціле море,
І будеш смерті в господа просити,
Щоб сю страшну на світ дитину не родити.
 

ХLІІІ

 
Де ж Магомет, отаман каравана,
Новий пророк, посвячений любовю?
Тепер за нього всі, як за свого гетьмана,
Готові йти до смертяного бою.
Далеко вже забравсь у степ: бо він ходою
Був другий Мітрідат Понтійський,
Що насміяв не раз над кінською ступою,
Як уганяв за ним диктатор римський
За той, що дався нам взнаки, півострів Кримський.